Дивно, але так воно і є, бо виходить, що теоретично
українсько-ліванські стосунки можуть пишатися своїм 120-річним ювілеєм. I на
такі висновки мене наштовхнули виступи учасників презентації арабомовного
перекладу «Бейрутських оповідань»
Агатангела Кримського за участю перекладача – ліванського
журналіста й письменника Імадеддіна Раефа. Відбулась ця подія у столичному
книжковому царстві – Національній бібліотеці України імені В. Вернадського – і привернула увагу не лише
фахівців з арабістики, але й тих, для кого ім’я письменника
українськокримськотатарського походження А. Кримського та його творчість є й
досі нерозгаданою таїною.
Адже цей вчений і літератор був одним із тих, кому всі
історичні перипетії кримськотатарського народу та наслідки депортації довелося
пережити, як кажуть, на власній шкурі та пропустити крізь серце. Саме тому
цікавою була почута від перекладача «Бейрутських оповідань» історія його
знайомства з творчістю письменника. А вона така: замолоду, коли вивчав
журналістику в Ростовському державному університеті, він не зміг відповісти на
запитання викладача: «Знаєте, хто такий Агатангел Кримський?» Сказав, що то
російський письменник, та отримав двійку на екзамені.
Довелося поцікавитись і дізнатись про все, що було не лише в
російських, але й у ліванських джерелах. А вони, за словами письменника й
українознавця Імадеддіна Раефа, розповідали про цього «дивакува того і
неадекватного» чоловіка те, що потрібно було знати в рамках прорадянської
пропаганди.
Журналіст так захопився історією життя і творчості
українського вченого, що це стало історією буття його свідомості, яка протягом
15 місяців жила «атагангелокримськими» думками.
Принаймні так він пояснив свою захопленість ідеєю донести
слово та враження від проживання в Бейруті нашого земляка.
Адже ці враження письменника і сьогодні дуже актуальні з
точки зору глибинних ознак народу, який
для більшості українців і досі є незвіданою територією.
Хоча написані в 1897-ому році та вперше надруковані у
часописі «Нова громада» 1906-го, а перевидані книгою у 1919 році – оповідання
зберігаються у фондах Національної бібліотеки імені В. Вернадського. Як
розповіли організатори презентації: «Провідний мотив “Бейрутських оповідань” –
європеїзація арабських звичаїв – і є причиною гонінь та невизнання думок Агатангела
Кримського протягом тривалого часу.
І неспроста ведуча презентації, доктор філософських наук,
етнопсихолог і письменниця Марина Гримич згадала у своєму вступному виступі
слова письменниці та науковця Соломії Павличко, яка ще багато років тому
називала творчість і життя А. Кримського нерозкритою сторінкою наших
дипломатичних стосунків зі Сходом. Вона вважала його письменником, який проклав
перші мости у позитивному розвитку цих стосунків у наш час.
Та майже рушійною силою в реалізації ідеї видання книги в
перекладі на арабську мову став дуже цікавий чоловік. Кандидат хімічних наук,
письменник і краєзнавець Анатолій Висота – в Лівані, зокрема в Бейруті, –
дідусь п’яти онуків, які є ліванськими українцями: як по суті, так і за всіма
ознаками цієї народно-природної дипломатії. А його історія знайомства з
творчістю Агатангела Кримського має свої особливості. Колись, ще в студентські
роки, в одній зі столичних книгарень він придбав збірку його поезій. Так і
почалось це поетично-родинне захоплення творчістю науковця і письменника А.
Кримського.
Тож презентація і згадка про українського вченого
кримськотатарського походження стала не лише подією дипломатичного значення, а
й однією з цеглин у побудові храму духовності, який стане перевагою на шляху до
порозуміння між такими, на перший погляд, різними народами, як українці і
ліванці. А так лише здається, бо з глибин історії до нас озиваються наші
предки, яких єднала не лише спорідненість душевна, але й духовна спадщина.
Науковці – сходознавці та арабісти – у своїх виступах зауважували, що
«Бейрутські оповідання» – наскрізь україноцентричні.
Від себе додам: у цих оповіданнях не тільки описується все,
що пережив письменник у Бейруті. Вони просякнуті ностальгійними почуттями
людини, яка на той час не мала змоги міцно і впевнено стояти на своїй землі.
Comments
Post a Comment